За інформацією станом на 24 вересня, медичні працівники КНП «Городищенське медичне об’єднання» Городищенської міської ради отримали аванс лише за серпень. Людям не позаздриш, адже їм щодня доводиться працювати в непростих умовах, а тут ще треба думати, як прогодувати родину, із чим відправити дитину до школи, за що купити підручник. Малечі не поясниш, чому не можеш купити цукерок чи ковбаски, чому інші ходять у красивіших сукенках і можуть собі дозволити вчитися танцям… Середній персонал бідкається, що вони по вуха в боргах і кредитах. Звичайно, усі звинувачення і прокльони сиплються на голову керівництва, буцімто чому нічого не роблять, аби забезпечити виплату чесно заробленого. Я багато чула, що така ситуація не лише в Городищі. Але насправді виявилося, що потерпають і Звенигородка, і Золотоноша, і багато інших медзакладів, про цю проблему знають і в області.
Із ковідними коштами за квітень взагалі нонсенс! Обіцяли одне, а заплатили вчетверо менше! Фактично копійки, хоча медики ризикували здоров’ям та життям! Наприклад, головний лікар Звенигородської лікарні Вардан Айрапетян поділився, що їм заборгували 3,5 млн грн за лікування пацієнтів із коронавірусною хворобою. У Золотоноші ситуація не краща, бо саме в цій лікарні й тепер діє ковідне відділення. Персонал продовжує ходити на роботу, але вже сумнівається, що отримає обіцяне.
Складається таке враження, що Національна служба здоров’я України крутить тими грішми, як циган сонцем. Постійно змінює вимоги до надавачів послуг, тарифи на медичні послуги давно не відповідають реаліям, від собівартості далекі, як я від космосу.
І наче небайдужі люди, які мають хоч якісь повноваження і з думкою яких хтось рахується, б’ють в усі дзвони, але віз і нині там. Асоціація міст України зверталася до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля і до НСЗУ. Але поки що тарифи не переглянули і питання виплати ковідних зависло в повітрі.
Із досвіду та в силу вредності дуже сумніваюся, що найближчим часом будуть позитивні зрушення. Як не прикро, на державному рівні вміють гарно економити кошти, але на пересічних громадянах, на місцевих бюджетах. От наведу приклад із іншої галузі – освіти. Норми витрат енергоносіїв обраховують не за площею закладів, а за… кількістю дітей. Це нонсенс, як на мене. Можливо, я некомпетентна у цьому питанні, але чи 20 учнів сидять у класі, чи 35, а опалювати приміщення треба. Ще приклад: Кабмін передбачає, що рік жінка повинна носити 6 трусів-мар- льовок, 2 бюстгалтери, 2 пари синтетичних колготок – два роки, а одні брюки – 4 роки. Якщо порвалися, виходить, і сором нічим буде прикрити. Там, угорі, добряче рахують наші кошти, а для того, щоб полегшити людям з низьким та середнім достатком життя, і пальцем не ворухнуть. Хоча з трибун просто пісня ллється. І так було в усі часи…
Матеріал вийшов, можливо, схожий на вінегрет, бо почала з медицини, а закінчила нижньою білизною. Але на простих речах легше зрозуміти: ілюзій щодо миттєвих змін і про те, що про нас думають та переживають у вищих ешелонах влади, не повинно бути. Сподіваюся, що в НСЗУ спустяться з небес на землю та переглянуть тарифи й не будуть самовільно, в односторонньому порядку змінювати умови надання послуг. Ми вже реально дивимося в очі черговому спалаху COVID-19, тут не до сентиментів: якщо й далі стрімкими темпами злітатиме до небес статистика, то і наша лікарня почне приймати таких хворих. Ситуація депресивна, але не безнадійна. Стукати у двері НСЗУ потрібно, може, їм набридне тиск громадськості, то візьмуться до справи, зглянуться на тих, хто стоїть на передовій людського здоров’я, а не приріс до стільця біля комп’ютера у столиці, у комфортному чистенькому кабінеті. Але мало слухати, треба вміти чути, а цим не кожен чиновник уміє похизуватися. На жаль…
Ольга ДЯГЛЮК, «Вісник ГОРОДИЩИНИ»